Чотири Погляди
Олександра Афанасенко, Соломія Костирка, Світлана Цейко, Олена Цiлуйко
Дівчатка малюють принцес і квіточки, хлопчики – зброю і машинки...Хлоп`ячі малюнки динамічні, там гуркотять бої, мерехтять салюти, пливуть пароплави... У дівчаток світ застигає в миті, що зупинена олівцем чи пензлем... Дівчинці треба роздивитися, пообертати клаптик реальності чи фантазії на всі боки, замислитись над ним... Дорослі дівчата продовжують вдивлятися в деталі...
Олександра Афанасенко
випускниця відділення графіки Львівської Академії Мистецтв, створює свій мікросвіт обережними переливами пастельних тонів... Це ж так ефимерно: голуби тільки на мить присіли на бруківці, дзьобаючи зернятка... А нарциси? А проліски? Вони будуть тішити око у вазі день-два, не більше... І кримська весна ось-ось зміниться літом... Встигнути перенести на холст цю швидкоплинну красу - мета художниці... Саша хоче подарувати частинку радості цьому суєтному світові, відірватися від філософії... Просто – милуватися... Її невеликі, камерні твори – як тиха ненав`язлива мелодія… Часом ввімкнеш радіо, щось роблячи... Майже й не слухаєш... а потім впіймаєш себе на тому, що підспівуєш... Так і живопис Олександри... Розбілений, ніжний, стриманий... Але – проникає в тебе мимоволі, посміхаєшся і думаєш: а добре, все ж таки, жити в цьому світі милих дрібничок!
Соломія Костирка
трохи інакше бачить світ, тому й мета інша... Їй цікаво погратися, перетасувати образи, перетворюючи їх на міфічні чи фольклорні створіння в іншій реальності... В пригоді стають літературні та філософські ремінісценції, рядки улюблених віршів... Стилістиці художниці притаманна декоративність, віртуозна деталізація, живопис її балансує на межі з графікою... Батько Соломії, художник і поет Стефан Костирка, десь з двадцять років тому пророчо показав їй шлях, яким вона так впевнено і йде: «Стрічкою барвистою крокуєш ти у вирій життя далекого. Омріяна осіннім чаром Кольорних символів краси, Ідеш і прагнеш до мети. Казкових духів добрих щебече променем уява, Дана тобі від сили предків нашіх. Шануй і розвивай. Не закопай.» Не закопала... Та чи могла дитина художників (мама Соломії, Наталя Паук, також була художником) обрати інший шлях? Якщо росла в атмосфері творчості? Закінчивши відділення монументального живопису Львівської Академії Мистецтв, Соломія викладає живопис у коледжі імені Івана Труша... Династія продовжується...
Світлана Цейко
пише перебираючи варіанти. Хочется скоштувати те, й те, й ще те! Бо це ж так цікаво! Бути різною! Почавши з живопису на склі, вона перейшла до натюрмортів і пейзажів на полотні, а потім – отакої! Абстрактні полотна! Що заставило людину з двома вищими освітами - математика і менеджера - взяти до рук фарби та пензлі? Що привело до професора Володимира Черкасова брати уроки майстерності? А що примушує птаха співати? Програма! Ось заложено було в Світлану файл художника - й він запрацював, відсторонивши математика... Головне: не спинятися... Й дивувати різноманітністю: «портретом» дерева, при погляді на яке згадуються слова Ремарка: «ось люди ставлять пам`ятники різним людям, а чому б не поставити пам`ятник дереву, що квітне?»; власним перекладом на мову фарб мелодії джазу; відбитком на холсті шалених кольорів природи...
Олена Цілуйко
працює реставратором, закінчивши відділення реставрації Львівської Академії Мистецтв. Але в своєму живописі вона не використовує техніку старих майстрів... Олена пише широкими мазками, часто користуючись мастихіном... Її картини, - як вірш Володимира Маяковського: «Я вмить закреслив карту буднів, хлюпнувши фарбами зі склянок...» Нічого незвичайного: гуси, качки, рослини, коти, собаки... Буденність… Але міська дитина в селі – ніби попала в казку: ось поряд звірята, які раніше були для неї лише персонажами з книжок... Олена з буденності робить свято, як хлопчик робить човника з кавунової скибки на одній з її картин... Яскраві фарби, локальні кольори, широкі площини - це її! Вона поспішає показати свято, яке завжди з тобою! Життя! Радість буття, яке Олена сприймає очима художника… І все-все помічає...
Ось так...
Чотири різні стилі, чотири погляди на той самий світ, на одне джерело натхнення...
А поштовх до творчости той самий: втілити в полотні радість...
Бо життя варте того, щоб йому радіти...
Кожній його частинці…
Коли ти жінка – ти не пропустиш повз уваги ці пазли життєвого полотна, а коли ти художник – ти зумієш показати їх іншим...
Дивіться!
Марина Кротевич
Залиште свій відгук:
| Льолік | 2010-05-16 |
Цікава вистака. Мистецьке і нестандартне бачення, часом звиклих і прозаїчних речей, алегоричність, метаморфоза - ось такі от враження ))))) |
|